Вперше село Новопетрівка згадується в документах з 1887 року. Існує легенда про виникнення назви населеного пункту. Земля, на якій поселились перші поселенці, була казенною, її орендували поміщики Петров і Огарков, між якими велись комерційні стосунки за її користування. На цих землях випасали овець, вовна яких високо цінувалася на внутрішньому ринку росії, а особливо в країнах Західної Європи.
Перші поселенці стверджують, що руками кріпаків за наказом поміщиків був створений ставок і колодязь - джерело водопою для овець. Зараз він має назву «сухий ставок».
Після реформи 1861 року держава пустила фонд землі для заселення за оплату. Коли проходило заселення цієї землі, то народ говорив: "Ідемо на Петрові землі". Мабуть від цього й закріпилась назва населеного пункту - Новопетрівка.
Предметним доказом виникнення села на казенній землі є межовий бугор, невеличка смуга, яка збереглась на північній окраїні села, біля казенного ставка і колодязя.
В центрі села є реконструйований поміщицький ставок і три - на околицях села: східній, північній і південній. Перші поселенці, що купляли ці землі, є вихідцями переважно з Одеської губернії Овідіопольського, Аккерманського та Ананіївського уїздів, а також із с. Карабакіно, що знаходиться на березі лиману між Одесою і Миколаєвом. Причиною прибуття поселенців на нові землі були малоземелля або ж тяжкі умови рибальства.
Прізвища перших поселенців, які прибули підлітками: Чайка Параска, Михайленко Григорій, Михайленко Михайло, Спинов Леонтій, Спинов Іван, Штопенко Ананій, Колісніченко Іларіон, Парамонов Василь, Колібабчук Логвин.
На землях сільської ради виникли наступні хутори: Костирка (1923р.), Вереміївка (1927р.). Вихідцями для Костирки були селяни сусіднього села Архангельського, а Вереміївки - села Новопетрівки.
Жителі населеного пункту в минулому, до прибуття, були кріпаками різних поміщиків. Невеличкі земельні наділи (в розмірі 3 десятини на чоловічу стать, не забезпечували життєвого мінімуму більшості жителів, а тому переважна більшість їх батракували в німецьких колоністів, яких було багато в околицях населеного пункту ( в чотирьох, десяти і дванадцяти кілометрах). Окрема частина селян займалась фуруванням, тобто возила поміщицький товар на пристані Дніпра. Робочий день батраків становив 16 годин на добу. Місячна оплата праці становила по-різному, в різних господарствах: від 5 крб. до 8 крб. на місяць дорослому чоловікові. А в більшості запроваджувалась поденна оплата, яка становила 20 коп. Харчувались наймити за окремим столом. Для спання служили господарські будівлі (повітки, конюшні).
Населення села приймало участь в громадянській війні: Прокопенко Іван, Решетньов Василь, Панченко Матвій Прокопович (був командиром великого підрозділу), Вітковський Карпо. Дехто з них загинули на фронтах громадянської та ІІ світової воєн.
Жителі згадують, що приблизно, радянська влада в селі була встановлена в грудні 1917 року. Навесні 1918 року проведено поділ землі на душі, незалежно від статті.
В 1927 році держава надіслала трактор марки "Фордзон" для меліоративного товариства. Головою був Парамонов Костянтин Васильович. Членами: Зубаненко Митрофан Петрович, Колісніченко Федір Ларіонович.
Перша артіль виникла в 1929 році на основі усуспільнення надільних земель та основного фонду інвентаря, господарських споруд і тяглової сили.
Колгосп засновано в 1929 році. Назва його була - "Шлях Леніна". Колективізацію завершено в 1930 році. У 1932 році колгосп було розділено на два, через віддаленість хуторів Костирки і Вереміївки. За основним так і залишилась назва "Шлях Леніна", а другий дістав назву "Червоний Жовтень". На початку заснування колгоспу нараховувалось 60 господарств. У 1934 році конюх Власенко Омельян одержав державну нагороду - медаль "За трудову доблесть". Неписьменність ліквідована в 1935 році. До 1932 року в селі була початкова школа, яка потім переросла в семирічку, виник медпункт, дитячі ясла, Кіно з’явилось у 1928 році, радіо - в 1935 році.
На початку ІІ світової війни більшість населення села приймала участь у створені оборонних рубежів на річці Інгулець. Колгоспна техніка і худоба евакуювались у глиб країни. Село частково було місцем боїв під час його звільнення у березні 1944 року. Фашистами спалено школу, будинок кооперації, колгоспну контору і будинок сільської ради.
На каторгу до Німеччини було вигнано до 65 чоловік. Під час окупації села фашисти розстріляли вчителів місцевої школи - Компанієць Розу Михайлівну та Ноженко Тетяну Опанасівну. Багато односельчан не повернулись із фронтів війни. Село визволене від німецько-фашистських загарбників 10 березня 1944 року.
Населення села приймало активну участь у відбудові села у післявоєнний період. Господарські будівлі в колгоспі збудовані нові. Відбудовано школу, і добудовано ще один корпус. У 1964 році побудовано новий клуб на 500 місць. В селі, де до війни переважали землянки, будують добротні будинки. З 1958 року колгосп має назву ім.Калініна. До його складу входили села: Новопетрівка, Ольгіно, Червоний Яр. У червні 2020 року села Новопетрівка та Ольжине, що відноситься до Новопетрівського старостату увійшли до складу Високопільської громади.
(За матеріалами Денисенко Антоніни - завідувачки музеєм с. Новопетрівка)