На територію Малошестірнянського старостинського округу ворог зайшов у першій половині березня 2022 року. Окупація була швидкою, без зафіксованих боїв чи обстрілів у середині населеного пункту.
Присутність ворожих військ спричинила значну тривогу і страх серед місцевих жителів. Окупанти проводили обшуки, займали домівки та залякували людей.
Микола, житель Малої Шестірні згадує: "росіяни зайшли зі сторони Новогригорівського, Високопілля. Шість "бмп-шок" йшло і два "тигра". Всім, чим могли стріляти – стріляли по нам. В той день згоріла по сусідству хата, номер 5, по вулиці Миру. Згоріла у мене на очах. І коли окупанти до клубу дійшли, то знову по хатах наших стріляли, бо у мене на хату попало 16 снарядів. Шифер побили, вікна, стіни. І вони удалилися десь. А потім підвечір приїхали на наших легкових машинах крадених. Ночували і п'янствували в літній кухні у мене. А я в погребі жив. На другий день вони десь о 9-10 годині поїхали. І більше їх я не бачив. Вони, начебто, шкоди такої не зробили, крім того, що постріляли, руйнували все".
"А потім окупанти почали ходити по хатах, - розповідає одна з місцевих жительок. - Питали, чи є сторонні. Я казала, дивіться самі, ми просиділи в погребі, ми нічого не бачили. Ну, а на другий день їх вже не було. Вже прийшли наші. Буквально десь доба минула. І тут ми вже й залишилися. Люди з дітьми почали тікати. У кого був транспорт, ті виїхали одразу. А у нас нічого не було. То ми так у погребі і просиділи півроку. Вже нікуди не рухались. По суті, ми залишилися на лінії зіткнення...".
Хоча окупація була відносно короткою, та обстріли тривали ще довго після деокупації. Артилерійські та ракетні удари знищували цивільну інфраструктуру. Особливо постраждали склади агропідприємства, приватні будинки та техніка. За словами очевидиці, "коли наші війська почали їх гнати, вже тоді було легше. Прильоти були, але вже не такі часті".
Наприкінці березня підрозділи ЗСУ вибили ворога з околиць Малошестірнянського старостату. Жителі зустрічали визволителів із вдячністю та сльозами радості.
КНЯЗІВКА
За спогадами жителів, окупанти з’явились в селі 12 березня. "Їх було тут повно, - згадує Олена Миколаївна. - Ось тут, біля магазину, по нашій вулиці ( вул. Мельника) стояло більше 10 танків та БМП. Першу ніч вони по троє ходили по хатах з автоматами, розпитували, скільки людей проживає в будинку, чи нічого не потрібно з ліків, продуктів. Ми, звісно ж, від усього відмовились. Потім вони самі вчепили на наші ворота білу ганчірку. Так вони собі помічали, що у цьому дворі живуть люди. Але ми її швидко прибрали.
Мені стало цікаво, звідки вони родом.
- З Донеччини - відповідають.
- Так ви ж українці, чому ж ви прийшли нас вбивати?
- Бо ви нас 8 років вбивали".
"Окупанти нас не били, але відносились грубо. Навіть не дозволяли виходити за ворота: "Чего вьішла? Ану зайди в дом!"
Мешканці щоразу відчували тривогу, коли бачили російських військових, бо будь-яка дрібниця могла спровокувати жорстокість. Наприкінці березня, вихід українських підрозділів на ключові позиції поблизу села, став вирішальним фактором. Подальший перебіг подій засвідчив, що операція зі звільнення села вступила в активну фазу. Росіяни тікали без бою.
"Ми з такою радістю зустрічали наших захисників! Виходили їм назустріч з підвалів, укриттів". "Поки росіяни сиділи в селі, сильних руйнувань не було. А вже коли Збройні сили їх погнали далі, тоді вже наше село опинилося в центрі бойових дій" - діляться спогадами жителі Князівки.
Підрозділи Збройних сил України звільнили Князівку 31 березня 2022 року, але село і далі зазнавало значних руйнувань та обстрілів як під час окупації, так і після звільнення, адже опинилося на лінії бойових зіткнень. Наприклад, 11 квітня 2022 року відбувся мінометний обстріл, в результаті якого були пошкоджені житлові будинки та знищено сільськогосподарську техніку та зерно.
З 25 квітня мешканці були змушені залишати свої домівки через наближення фронту. Українців примушували до евакуації, і ця подія стала важким випробуванням для громади. Багато людей відчували сильне неприйняття і глибоку неприязнь до російських загарбників через пережиті страждання та насильство.
НОВОГРИГОРІВСЬКЕ
З початком повномасштабного вторгнення жителі села допомагали військовим, брали участь у підготовці оборони. Ось хронологія подій очима однієї з жительок села, Галини: "На роздоріжжі до села, військові разом з нашими чоловіками копали окопи, готували укріплення бліндажів, установили блокпост. Коли Високопілля, Князівка і Тополине знаходилися під контролем ворога, російські окупанти вирушили далі по трасі де їх чекали наші захисники в селі Мала Шестірня, і на блокпосту перед в'їздом до нашого села. Почалися жорстокі бої, окупантам вдалось захопити блокпост, який знаходився за кілометр від села Новогригорівське.
16 березня буряти заїхали в Новогригорівське на "бетеерах", заходили на кожне подвір'я, в деяких людей запитували, скільки членів родини з ними проживає. Усім в селі говорили, щоб носили білі пов'язки на руках. Двічі в село приходили солдати ЛНР і ДНР, у жителів села просили спиртні напої і тютюнові вироби.
27 березня в наш населений пункт зайшла 60 окрема Інгулецька механізована бригада. Наші військові зайняли позиції в лісосмузі перед селом і почали рити окопи. Автомобіль, який віз хлопцям боєприпаси, зламався, я це побачила, пішла до свого сусіда Олексія, покликала його на допомогу для наших Захисників. Завівши свої автомобілі, ми під'їхали до авто військових, хлопці перевантажили боєприпаси і особисті речі у наші авто та розвезли на позиції. Один із військових разом зі мною поїхали в Малу Шестірню, де завантажились боєприпасами, і розвезли на позиції. Військовий, який був зі мною, сказав, що розповідатиме про це всім своїм рідним та знайомим.
Ми ділилися з нашими захисниками продуктами, на протязі двох днів хлопці по черзі приходили до нас погрітися. 29 березня наші військові почали наступ, і зайняли позиції в селі Князівка, звідки і велися бойові дії за визволення Високопілля".