Зарічне - село, засноване у 1781 році (за іншими джерелами - у 1790 році ), декілька разів змінювало свою назву. Первісна назва - Шкурине, ймовірно, походила від прізвища або прізвиська одного з перших поселенців, або ж була пов’язана з місцевим ремеслом — обробкою шкір великої рогатої худоби. Пізніше село стало називатись Блакитне. При виборі такої назви напевне мало значення те, що заснували його на вільних землях українські поселенці з півночі, блакитний колір для яких здавна був символом щастя, волі, незалежності та удачі. У 1902 році село входило до Заградівської волості. При будівництві залізничної колії Апостолово - Снігурівка, яка проходила біля села Архангельське, були допущені порушення, але щоб не показати змін у проекті, станцію назвали Блакитна. У 1917 році Блакитне Архангельської волості налічувало 47 сімей. В 1926 році село увійшло до складу Високопільського району. Щоб не плутатись між назвами села та залізничної станції, у 1963 році його перейменували на Зарічне, що відображає його географічне розташування — за річкою Інгулець відносно навколишніх поселень. У 1929 році в селі організовано колгосп ім. Комінтерну. Першим головою став Максим Омельченко.
Усі ключові історичні періоди та переломні події не оминули й село Зарічне. Тут розгортався революційний рух, тривала громадянська війна, у 1920–1930-х роках відбулася колективізація. У цей період у селі було створено комітет незаможних селян, який очолював П. С. Омельченко. Під час Голодомору, за свідченнями очевидців, загинуло 56 жителів села.
Після початку ІІ світової війни на фронтах воювали 143 мешканці, 62 з них загинули. Першим з війни повернувся Гончаренко В.І., який з червня 1946 очолював колгосп. На початку 50-х років рівень виробництва зерна і тваринницької продукції перевищував довоєнний рівень. Після об’єднання колгоспу з Мар’їнським колгоспом "Червона зірка", він дістав назву "Зоря". У цей період збудовано 10 тваринницьких приміщень, механізований тік, ремонтну майстерню, будинок культури, три магазини, хлібопекарню, лазню, чайну, два дитячі садки, проведено водопровід, побудовано комору.
Благодатне - село, засноване у 1876 році 25-ма родинами з колонії Молочна.
(Колонія Молочна була великою аграрною менонітською спільнотою, заснованою у 1804 році переселенцями з Пруссії. Вона включала багато сіл і була важливим культурним і господарським центром для менонітів у Російській імперії. Територія колонії простягалась уздовж річки Молочна у південній частині нинішньої Запорізької області)
Це було німецьке дочірнє поселення Gnadenfeld, заселене переважно менонітами. У системі нумерації менонітських колоній, які розташовувались на західному березі річки Інгулець, колонія отримала №12 з усіх 17 поселень.
З німецької Gnadenfeld перекладається як "Поле Благодаті". Пізніше село було перейменоване у Гнадівку. При поселенні кожна родина отримала по 32,5 десятини землі вартістю 25 рублів за кожну. Загальна площа сільських угідь становила 930 десятин. Гнаденфельд, як і інші німецькі колонії в Україні, була частиною великої хвилі німецької імміграції до російської імперії. З обох боків уздовж головної вулиці села розміщувалися садиби. У центрі поселення була збудована школа, яка виконувала роль важливого інституту для збереження культури, мови та релігійних традицій. Освіта поєднувала світські знання з релігійним вихованням, що було характерно для усіх менонітських громад. Навчання велося німецькою мовою, що допомагало зберегти етнічну ідентичність. Школа була невеликою, одноповерховою будівлею, де навчали дітей різних вікових груп.
Мар’їне - одне з найдавніших українських сіл на приінгулецьких землях.
Згідно "Карти Стрільбицького" (десятиверстівка) за 1865 рік, в селі вже налічувалось 20-30 дворів.