У 1808 році відбулася друга хвиля еміграції з Бадена та Ельзасу, що привело до створення колоністських округів Гоффнунгсталь і Кучурган. Саме в Кучурганському окрузі Тираспольського/Одеського повіту Херсонської губернії у 1808-1809 році вихідцями з Бадену, Ельзасу, Рейнланд-Пфальцу та Пруссії була заснована колонія Мангейм. Коли нові покоління цієї колонії стали потерпати від нестачі земель, то за власний кошт придбали земельні наділи на лівобережжі Інгульця і заснували у 1870 році дочірню колонію Ней-Мангейм (ін. назва Мангейм, нім. Neu-Mannheim) з порядковим номером 11. Хоч і знаходилось поселення дуже близько від євангелістсько-лютеранського Кронау, Ней-Мангейм було католицьким, з автономним устроєм.
Так як колоністи приділяли особливу увагу освіті дітей та духовному життю громади, то одразу після заснування поселення починалося будівництво церковно-парафіяльної школи, яка була осередком освіти та релігії. Пізніше, у 1883 року колоністи власним коштом збудували мурований храм костел під титулом Серця Ісуса Христа. Тут існувала своя парафія, до якої належав майже десяток сусідніх поселень. Перед І св. війною вона нараховувала понад 2700 вірян, якими опікувались адміністратори о. Йосиф Малиновський, потім - о. Франц Лоран.
Ней-Мангейм не була промисловим осередком. Вона виконувала роль релігійного центру католицької громади. Але життя колонії було тісно пов’язане із сусідніми поселеннями: торгівля, обмін працею, шкільна та релігійна діяльність.
Після початку І св. війни царським указом всі німецькі колонії було перейменовано. Ней-Мангейм отримала назву Мар’янівка.
У ХХ столітті, колонія пережила багато трагічних подій: революція й громадянська війна, колективізація, голод 1921–23 та 1932–33 років, репресії 1930-х, переселення/депортації німецького населення. Села, що раніше зберігали німецьку ідентичність, після ІІ світової війни були інтегровані в українське сільське управління.
У 1957 році рішенням виконкому Херсонської Ради депутатів трудящих Мар’янівка (колишня Ней-Мангейм) була приєднана до Високопілля.