ІВАНІВКА
На початку березня 2022 року село Іванівка опинилося під окупацією збройних сил російської федерації.
За словами місцевих жителів, підрозділи противника зайшли на територію населеного пункту у першій половині березня. До цього ворог кілька днів розміщувався в хвойних насадженнях на околицях села.
Окупаційні війська зайняли адміністративні будівлі, школу, де облаштували спостережні пости, склади та тимчасові штаби. У селі були встановлені блокпости, обмежено пересування місцевих жителів. Факти мародерства, вилучення транспортних засобів, продуктів харчування та засобів зв’язку набули системного характеру. Громадян піддавали допитам і перевіркам, проводили обшуки, перевіряли документи, шукали зброю у мисливців. Одного чоловіка 22 років вони вбили за те, що знайшли в його телефоні відео пересування російської техніки. Окупанти вивезли хлопця в Мар’їне, де розташовувався їхній штаб, піддавали катуванню та розстріляли.
«ДНРівці дуже жорстокі були. Пили, вживали наркотики. Були колаборанти, які ходили в Зарічне по «гуманітарку» через річку, в той же час видивляючись позиції наших військ. 27 травня мав відбутися так званий «референдум». Але через те, що підрозділи ЗСУ наступали, окупанти його відмінили".
Одного жителя Іванівки росіяни схопили 30 квітня, звинувативши в коригуванні вогню ЗСУ по їхнім позиціям. Ось його спогади: «Очі закрили рушником і привезли у Високопілля. Зупинились десь біля в’їзду в селище. Як я зрозумів, що саме там - бо добре знаю дорогу, і навіть із зав’язаними очима орієнтувався по поворотах на шляху. Зупинились, виводять із закритими очима. Один підскакує - вдарив ногою під лопатку. Другий удар - прикладом по правій нирці. Я тільки зігнувся. Третій - по лівому коліну прикладом. Я тоді на коліна впав. Він каже: «пока сигарета димит, тьі думай, с*ка, думай. Сначала тебе руки прострелим, ноги прострелим. Потом шкуру сдерем, и как барану шею перережем». Я розумів, що просто на понт брали. За мобілку питали, за людей: де той, де той, де той? Кажу - всі вийшли на Кривий Ріг. Залякували, стріляли по руках, по ногах. Я не боявся нічого. Головне – чекати. Поставили автомат до вуха одного, другого. Аж глушило. Треба було просто не боятися. Толку було просити і благати… Ні, я чекав. Хоч і били - синій був, терпів. Дві години десь тривав перший допит. Вони кажуть: "откроешь глаза, увидишь нас – пристрелим сразу". Після цього я хвилин 15 в погребі пробув із зав’язаними очима. Потім відвезли мене і скинули на в’їзді в Іванівку».
В умовах окупації населення залишалося без стабільного зв’язку, електропостачання та медичної допомоги. Неможливим було постачання продуктів та ліків. Багато жителів вимушено залишали село або переховувалися у власних домівках і підвалах.
На околицях Іванівки російські війська облаштували укріплений район, обладнаний мінометними і артилерійськими позиціями. Територія села фактично стала частиною лінії фронту.
30 червня 2022 року українські підрозділи розпочали активні бойові дії з метою звільнення Іванівки. Протягом кількох днів тривали інтенсивні обстріли та штурмові операції. У ході боїв було знищено значну кількість ворожої техніки та живої сили противника.
Боєць 96-го батальйону 60-ї окремої піхотної бригади із позивним «Ялта», згадує події визвольних боїв за Іванівку. За його словами, операція була спільною — у ній брали участь декілька підрозділів, а командування постійно координувало дії з повітря. «Працювала артилерія, міномети, розвідка. Ми чітко розуміли, звідки рухається противник і які напрямки потрібно прикривати», — розповідає боєць.
Перед входом до села українським силам вдалося прорвати укріплений район російських військ, який обороняли понад два місяці. Тут точилися важкі бої — саме в цьому місці ворог знищив один український танк. У нього влучило кілька протитанкових ракет. Вибухнув боєкомплект — екіпажу вдалося врятуватися, але командир танка загинув.
"Тоді точилися запеклі бої — артилерія працювала без упину, ворожі атаки змінювалися нашими контратаками. Російські десантники окопалися, укріпили позиції бронетехнікою. З неба ці поля здавалися решетом — усе вкрите вирвами від снарядів", — пригадує «Ялта».
"Операція з деокупації Іванівки тривала три дні. На позиціях ворога стояло близько двох рот десантників з Улан-Уде. Ми витіснили їх із укріплень і просунулися в напрямку села. Опір був серйозний, але ми змогли закріпитися", — розповідає командир 96-го батальйону. 1 липня, за спогадами місцевих жителів, відбувся найважчий бій.
Після втрати Іванівки російські війська спробували контратакувати, однак безуспішно. Протягом кількох днів окупанти накривали місцевість масованими артилерійськими, мінометними та авіаційними обстрілами — за добу українські військові фіксували до трьох сотень прильотів.
Боєць із позивним «Шахтар», який також брав участь у боях, пригадує: "Тоді по нас летіло все, що тільки могло летіти. Але ми вистояли. Коли обстріли стихли, ми побачили покинуті російські позиції — розбиту техніку, зброю, і спустошення, яке вони залишили після себе".
2 липня 2022 року стало визначною датою для жителів Іванівки. Саме цього дня українські війська остаточно звільнили населений пункт від окупаційних сил. Після місяців важких боїв і страждань, місцеві мешканці знову побачили український прапор над своїм селом — символ відновленої свободи та справедливості.
Жителі згадують, що одразу після звільнення було організовано пункт громадського харчування для військових, де могли харчуватись і цивільні. Доставляли їжу у великих термосах, вночі, щоб не потрапити під ворожий обстріл. А вранці, візками, велосипедами військові розвозили її на свої позиції.
Звільнення Іванівки стало частиною широкомасштабної операції Збройних сил України із поступового витіснення противника з північної частини Херсонщини. Цей день назавжди залишиться у пам’яті громади як день мужності, єдності та вдячності українським Захисникам, які ціною власного життя повернули людям свободу та віру в перемогу.
Сьогодні в селі триває відновлення зруйнованих домівок, соціальних об’єктів та інфраструктури. Іванівка поступово повертається до життя.
МИКОЛАЇВКА
«Окупанти зайшли до нас 10 березня, ввечері, зі сторони Князівки, полями, - розповідають місцеві. - Заїжджали в село як до себе додому. Заходили танками, у одного нашого фермера брали, що хотіли: свиней, баранів. Перевіряли всіх хлопців, роздягали. Але в Миколаївці вони не базувались, не ночували - приїжджали з Іванівки, коли їм було щось потрібно". Мародерили, забирали продукти, техніку, побутові речі. Тобто, поводили себе так, як і в кожному окупованому селі.
Ходили по домівках з обшуками, перевіряли телефони, шукали татуювання у чоловіків. Під час одного з таких обшуків в родині, де проживало двоє дівчат 10 та 18 років, росіянин сказав: «мать, прячь девок». Після цього сім’я терміново виїхала з села.
Вранці, 30 травня 2022 року, підрозділи ЗСУ розпочали наступ на позиції російських військ у Миколаївці, який був частиною ширшої операції зі звільнення населених пунктів Бериславського району та Херсонської області загалом. Завдяки скоординованим діям піхоти, артилерії та підтримці інших родів військ українські війська змогли прорвати оборону росіян, що призвело до панічних настроїв серед військовослужбовців інших підрозділів збройних сил російської федерації. Ворог зазнав значних втрат і був змушений відступити, залишивши населений пункт. Ця операція отримала позитивну оцінку у відкритому інформаційному просторі. Експерти та військові оглядачі відзначали злагоджені дії українських підрозділів, що забезпечили швидке та результативне звільнення села. Це стало важливим стратегічним кроком для контролю над Бериславським районом і дозволило українським військам зміцнити свої позиції на півдні та підготуватися до подальших операцій із повернення окупованих територій.