З початком повномасштабного вторгнення в Архангельському була сформована громадська оборона з місцевих жителів. Чергували цілодобово перед в’їздом в селище для попередження ворожого вторгнення. Згодом на підмогу прибула територіальна оборона з Кривого Рогу: проживали у гуртожитку, виходили на позиції, закривали дороги, підірвали проїзд під залізничним мостом.
Староста Олена Компанець, яка також перебувала в окупації, згадує: "під час війни, ще до повномасштабного вторгнення жінки збиралися разом, плели захисні сітки для армії, збирали гуманітарну допомогу. Волонтери допомагали доставляти її бійцям з територіальної оборони на Запорізький напрямок. Також наші військові базувалися у Заградівському лісі, туди також відправляли гуманітарну допомогу. Ми чекали, що будемо приймати евакуйованих з інших місць, а виявилось, що самим довелось рятуватись".
З наближенням ворога до населеного пункту задля безпеки людей тероборону розпустили.
Олена Петрівна розповідає: "Окупанти зайшли в Архангельське 13 березня 2022 року. Заходили степовими дорогами зі сторони Зарічного через міст та через Блакитне, тому що проїзд через міст біля Старосілля було підірвано. Заїжджали без перешкод танками, БТРами, Уралами та іншою технікою. Відчували себе переможцями. І почався жах: зламували магазини, грабували, переривали документацію в селищній раді".
Першою жертвою окупантів став Олександр, якого окупанти розстріляли лише за те, що не зупинився на вимогу.
З 14 березня внаслідок масивних обстрілів зникла електроенергія, 25-26 - газопостачання.
Почали перевіряти місцевих жителів, шукали мисливців, забирали зброю. Людей примушували кріпити на руку білі пов'язки і ходити лише з ними. Це означало, що люди перевірені, і не становлять для них загрози.
"Окупанти одразу поселилися в ліцеї, перетворивши його на свій штаб і почали забирати чоловіків з громадської оборони на допити. Якимось чином до них потрапила інформація, хто був у її складі. Коли мене допитували, я помітила у них блокноти, де були записані прізвища", - згадує староста. Чоловіків залякували та знущались над ними. Зокрема грали в російську рулетку - "він відразу один патрон наставляє і крутить. Він собі ж в мозок не ставить, він же мені ставить. От то страшно, що сім’я залишиться і вони прийдуть, щось робитимуть з нею", - згадує місцевий житель Анатолій, який пережив допити.
"Спочатку вони позиціонували себе як визволителі, які приїхали нам допомагати. - розповідає Олена Петрівна. - Розносили гуманітарну допомогу. Різна реакція була в людей. Хто відмовлявся - їм лишали біля подвір’я. Хтось казав, що в нас все є, нам нічого не треба. Інші боялися, бо заходили окупанти зі зброєю, наставляючи на людей дуло автомата. А гуманітарна допомога – це продуктові набори, сухпайки їхні. Багатодітним сім’ям намагались роздавати - просто заходили, питали, чи діти є, "це для дітей ваших". Але люди нічого не брали, ніхто з відкритими обіймами їх не чекав. Ліцей пограбували, розбили усе, обгородили проїзд, проходити можна було лише з дозволу їхнього коменданта".
Тортури та катування мирних людей - ще одна трагічна сторінка в окупації селища, про яку мешканці згадують з болем в душі. Дві подружні пари з Архангельського було страчено. Одну з них за те, що ті робили зауваження окупантам щодо обстрілів мирних кварталів, і вимагали зустрічі з російським комендантом.
"Дякуючи старості Зарічного, Олександру Тетері, у нас була налагоджена переправа через річку Інгулець" - розповідає Олена Петрівна. Місцеві жителі - Анатолій Майстренко - пенсіонер із Архангельського, Валерій та Іван Мелетенки, жителі Зарічного - Віктор та Тетяна Левшиць на власних човнах декілька місяців переправляли цивільних людей, розвідників та гуманітарну допомогу через Інгулець до вже підконтрольного Україні Зарічного. Анатолій Майстренко згадує: "найважчим був квітень місяць. Починаючи з 7 числа ми щодня переправляли архангельців. Найбільше за день - 123 людини. Велика подяка голові фермерського господарства "Ольвія" Безверхньому Петру Євгенійовичу, який виділив трактор, камазівський високий причеп для того, щоб перевозити людей із Зарічного в Орлово. І також велика подяка жителям Зарічного, які ділилися своїм житлом, їжею з прибулими".
Олександр Тетеря піклувався про те, щоб розселити всіх архангельців по домівках зарічан, нагодувати. Люди з розумінням їх приймали, ділилися їжею і всі чекали, поки збереться таким чином до сотні чоловік, і тоді трактором перевозили їх до Орлова, Кочубеївки, а далі до Кривого Рогу.
Анатолій Майстренко розповідає, що річковою переправою для порятунку скористались також жителі Високопілля, Ольжиного, Новопетрівки. Навіть з Новомиколаївки було 5 чоловік. Загалом, лише біженців переправили понад 2 тисячі. Але були ще люди, які через річку перевозили гуманітарну допомогу (понад 10 тон) з Зарічного в Архангельське, що надавалась владою громади. Таких нараховувалось 700-800 чоловік. За весь період евакуації окупантами було знищено десяток човнів. Військові, місцеві жителі допомагали, надавали свої плавзасоби.
Окупанти шукали тих, хто допомагає евакуйовувати людей. Через це Анатолію доводилося два місяці жити в Зарічному.
Більше двох місяців точилися бої навколо Архангельського. Окупанти міцно закріпили свої позиції. Територія кар’єру мала для них ключове значення. Збройні сили України вибивали ворожі угруповування з неймовірними зусиллями. 2 жовтня 2022 року, у нічному зверненні Президента України, Володимир Зеленський повідомив, що в ході тяжких боїв Архангельське було звільнене.
"Дуже важко було, - згадує військовий, який брав участь у визволенні населеного пункту. - Вони [окупанти] ховалися у погребі, в технікумі. Нам багато телефонували місцеві, велика їм подяка. Розповідали, де вони їздять, куди ходять, де захована техніка. Ми хоч трохи знали ситуацію. Але там все було заміновано. Посадка перед кладовищем була повністю всипана мінами-пелюстками. Важко було заходити".