Embedded Files
Війна в Україні розпочалася ще у 2014 році, коли росія окупувала Крим і розпочала бойові дії на Донбасі. Здавалося, що ці події далеко від нашої громади, але вони відгукнулися і у Високопіллі. Саме тоді перші наші земляки вирушили на фронт добровольцями чи військовослужбовцями, аби захистити країну від агресора. У селищі з’явилися перші звістки про загиблих і поранених, а разом із ними — глибоке усвідомлення, що війна стосується кожної української родини.
Однією з найважливіших і найсимволічніших сторінок цієї боротьби стала оборона Донецького аеропорту — об’єкта стратегічного значення, який у 2014–2015 роках перетворився на один із головних осередків протистояння. Захисники аеропорту, відомі в українському суспільстві як «кіборги», увійшли в новітню історію України як приклад стійкості, мужності та самопожертви. Серед «кіборгів», які мужньо тримали оборону ДАПу був і наш земляк, УДАЛОВ Анатолій, який воював у самому епіцентрі, у складі 93-ї окремої механізованої бригади з 29 жовтня 2014 року до самого закінчення воєнної операції 22 січня 2015 року. Виходив Анатолій у складі останніх підрозділів, коли вже об’єкт був повністю зруйнований і не придатний для оборони. Але і після цього війна для воїна не закінчилась. Про бойові подвиги «кіборга» говорить не одне поранення, орден «За мужність і відвагу», численні медалі, серед яких: «За оборону Донецького аеропорту», «За відвагу», «Захиснику Вітчизни» та інші.
Але серед земляків є й ті, хто загинув, відстоюючи на полі бою наше право на незалежність. Ми вшановуємо їхній Подвиг і розповідаємо про кожного, щоб їхні героїчні вчинки назавжди залишалися в пам’яті.
Народився в Ольгиному Високопільського району Херсонської області 22 квітня 1992 року. Влітку 2015 року був мобілізований до лав Збройних Сил України. Командування частини, де проходив службу, високо цінило відмінника бойової підготовки. За час військової служби Віктор Гапич був нагороджений 2-ма грамотами та 3-ма похвальними листами, а за високі професійно-психологічні якості отримав військове звання – молодший сержант.
7 січня 2016 року, у день Різдва Христового, під час виконання завдання на території Луганщини, перебуваючи на лінії зіткнення, Віктор отримав вогнепальне поранення в область тазу. Майже 3 тижні медики Харківського госпіталю боролися за життя 23-річного бійця, проте молоде серце не витримало...
Народився 1 липня 1977 року у селі Новопетрівка Високопільського району Херсонської області. Закінчивши школу, навчався в Архангельському професійному училищі. Працював, одружився і виховував синочка, допомагав батькам. А коли в країні трапилася біда і для захисту рідної землі знадобилося взяти до рук зброю, не вагаючись, прийшов до військкомату і рушив до Збройних Сил України в якості молодшого сержанта. Доля привела його до 72-го артилерійського батальйону, що базувався у Волновасі Донецької області.
Олександр пішов із життя за два дні до демобілізації. Він віддав Україні свій солдатський борг сповна, пройшовши весь термін «від дзвінка до дзвінка». І вже після виводу його роти з передової АТО до Волновахи, його серце не витримало…
Гостра коронарна недостатність, ішемічна хвороба серця – таким був вирок лікарів…
Низький уклін та вічна пам’ять і шана всім Героям - захисникам України, що віддали свої життя за наш мир і спокій!
Народився 13 вересня 1972 року у Зеленодольську Дніпропетровської області. Освіту здобував у Архангельському професійному училищі, після чого майже все життя працював водієм вантажних машин. Одружившись, разом з дружиною Надією та двома донечками, Іриною та Тетяною, проживав у Князівці Високопільського району Херсонської області.
У червні 2015 року під час 5-ї хвилі мобілізації Сергій був призваний на військову службу. Не ухилявся, а навпаки, з особливою відповідальністю віднісся до того, що він йде у «гарячу точку» захищати свою країну. Лише на кілька днів попросив відстрочку, аби побути разом з сім’єю на шкільному випускному вечорі молодшої доньки. Символічним є те, що односельчани Сергій Михальченко та Сергій Мельник разом призивалися на службу і практично разом пішли у небуття, лише з різницею у 12 днів.
Службу рядовий Сергій Михальченко проходив у місті Попасна, що на Луганщині. Зарекомендував себе як надійний товариш, справжній бойовий друг, який ніколи не підводив у бою.
Помер на бойовому посту від ішемічної хвороби серця...
Народився у Тополиному Високопільського району Херсонської області 6 вересня 1974 року. Отримавши базову середню освіту у Високопільській школі, навчався у Архангельському професійному училищі. Трудову діяльність розпочав у колгоспі ім. Шевченка трактористом.
Під час 5-ї хвилі мобілізації, у червні 2015 року був призваний до лав Збройних Сил України. Службу проходив у 128-й гірсько-піхотній бригаді. Маючи звання сержанта, був командиром бойової машини – командиром відділення.
Одними з останніх слів чоловіка перед від'їздом з дому були: «Таке відчуття, що їду на розстріл». Але свідомість підказувала, що йде захищати не себе, а кожного з нас. Загинув в зоні АТО.
Коли розпочалися події на Майдані Валентин один з перших став учасником самооборони Високопілля, а згодом не вагаючись пішов на захист України на Сході. Раніше проходив службу у роті радіаційного, біологічного, хімічного захисту. Під час навчань на “Широкому Лані” вирішив перевестися в мотопіхотний батальйон. Перевівся, проходив службу, аж доки під час навчань невдало зістрибнув з БМП і пошкодив ногу. Був направлений у шпиталь для лікування.
Валентин воював з 2014 року, а його контракт закінчився лише за день до загибелі. Він піхотинець, але проходить ... як цивільний. Бо напередодні, 11.09.2021 року, у військовослужбовця офіційно завершився термін контракту. Під час збору речей та прощання з побратимами, прийняв на себе убивчий удар осколків від міни 120-го калібру, яка впала зовсім поруч. Уламками було вражене все тіло. Медики спробували евакуювати бійця, проте було вже пізно. Важкі травми виявилися несумісними з життям, йдеться в статті, присвяченій воїну.
Page updated
Google Sites
Report abuse