ВИСОКОПІЛЛЯ (КРОНАУ)

   Кронау - німецька лютерансько-євангелістська колонія, заснована у 1869 році, не була ізольованою, суто німецькою колонією — поруч формувались українська, російська й єврейська громади. Безземельні українці з Полтавщини і Чернігівщини приїздили сюди сезонно, освоювали ремесла, купували земельні наділи, одружувалися з німцями — і цей культурний мікс створив багатогранну картину селища.

    Господарства німців-колоністів були міцними та процвітаючими. Урожайність зазвичай у 2 і більше разів перевищувала показники сусідніх українських господарств, хоча й дуже залежала від кліматичних умов. Німці-колоністи привнесли раціональні форми землекористування, які поступово приймалися і місцевими землеробами.

   Умови для ведення сільського господарства були сприятливими, тому колонія Кронау порівняно швидко зростала. У 1871 вона стала волосним центром, в якому на той час були: волосне управління, початкова змішана школа на 59 учнів, поштове відділення, аптека, 3 склади землеробських засобів, пивоварний завод, оптовий склад вина і спирту, 2 лісних склади, 2 оптових склади виноградного вина, 5 лавок, корчма, винний погріб, 3 ярмарки.

   Община дбала про забезпеченість кожної сім’ї. Вже в 1902 році 1920 десятин общинних земель розподілялися між жителями Кронау. Господарства мали від 1 до 50 десятин землі. Згідно статистичних даних Херсонського повітового земства за 1904 рік площа Кронауцької волості складала 22100 десятин, жителів – 3496 осіб.

    Серед архітектурних пам’яток та споруд, що залишили по собі німці-колоністи, основне місце займає будівля гімназії. Розташована в центрі Високопілля, на перехресті давніх вулиць колонії (нині Банкова та Визволителів).

Будівництво було розпочато у 1911 році майстрами з Херсону за кошти добровільних пожертвувань жителів Кронау, зокрема заможних колоністів. Камінь заготовляли в кар’єрах Архангельського і підводами перевозили в село.

    Спочатку вона функціонувала лише як чоловіча гімназія з німецькою мовою викладання, а у 1917 – 1918 роках стала змішаною, із загальною кількістю 150 учнів.  В 1919 році гімназію було реорганізовано у Високопільську середню школу №1 з німецькою мовою навчання.

    У 1916 році залізнична колія Херсон–Мерефа була прокладена через Високопілля. Зміни до проєкту будівництва цієї залізниці, затвердженого царським указом, були внесені за участі Ю. А. Торліна — російського купця та підприємця з Високопілля, який використав власні фінансові ресурси й ділові зв’язки. Передумовою таких змін стало економічне зростання Кронау. Завдяки цьому виросли можливості для торгівлі: працювали два парові млини й елеватор, організували продаж зерна, борошна, борошномельної продукції й нафтопродуктів. Через місцеву станцію курсували поїзди з Херсона до Києва та Харкова — і селище зв’язалося з великими економічними центрами.

   З початком І світової війни російська влада змусила змінити німецьку назву «Кронау» на «Високопілля» — щоб стерти сліди іноземного походження. Згодом прийшли роки репресій, колективізації, Голодомору. Німецька мова зникала з вулиць, а німецькі прізвища — зі списків жителів.

   У 1926 році Постановою ВУЦВК і РНК УСРР № 128 від 31 березня було утворено Високопільський район з переважаючим німецьким населенням. Головою районного виконавчого комітету було обрано Остера Фрідріха Августовича. Високопільську сільську раду очолював Гофман Август.

  Наприкінці 20-х років ХХ століття тоталітарний режим взяв курс на колективізацію одноосібних селянських господарств. Так зване усуспільнення йшло досить швидкими темпами. Розпочався колгоспний рух та боротьба з куркульством як класом. До куркулів влада відносила селян, які мали спеціалізоване приміщення для промислу, використовували в роботі механічні двигуни, займались торгівлею, мали патент для кустарного промислу, або місячний прибуток, що перевищував 250 крб. У 1929-1930 роках до куркулів були віднесені усі ті, хто виступав проти колективізації. А це, в основному, були німці, які мали розвинені господарства і відмовлялися віддавати нажите тяжкою працею майно.

  В 1930 році у Високопіллі почала діяти машинно-тракторна станція, яка обслуговувала колгоспи Високопільського і частково Великоолександрівського районів. Вже в 1933 році Високопільська МТС мала 55 тракторів і 7 комбайнів. Були усуспільнені млин Торліна, винні і лісний склади.

   Провідною галуззю господарства була борошномельна. В середньому за рік перероблялось на борошно 13 тис. тонн зернових. На території району діяв маслозавод, який водночас обслуговував Апостолівський та Високопільський райони, а майже вся продукція (сири, масло) йшла на експорт. Розвивалось шовківництво та тваринництво.

Працював оснащений елеватор. Його ємність становила 400 тонн, обслуговування – 27 працівників.

   Після революцій 1917–1920 років німецькі колоністи — переважно заможні фермери — відчували гострий психологічний і матеріальний тиск політики «воєнного комунізму».

   У 1930 році у Високопільському районі почалась масова колективізація. На початок 1932 року в ньому налічувалось вже 45 колгоспів. Місцеві жителі, серед яких було багато нащадків німецьких колоністів, не поспішали вступати до колгоспів і прагнули зберегти господарську самостійність. 238 сімей було розкуркулено і виселено зі своїх будинків в так звані куркульські виселки. Вимушені продрозкладки, жорсткі норми здачі зерна, ліквідація приватного господарства, репресії проти селянства та релігійних громад - усе це підривало добробут колоністів. У селах все частіше спалахували антирадянські рухи.

  Голодомор 1932–1933 років став жорстоким інструментом радянської влади для придушення спротиву селян по всій країні. Держава запровадила хлібозаготівельні плани, що свідомо перевищували можливості сільського населення. За невиконання — конфіскація зерна, худоби, продуктів, а згодом — масовий голод. За інформацією, що була у розпорядженні Дніпропетровського обкому КП(б)У, наприкінці лютого 1933 р., коли випадки голоду були зареєстровані у 28 районах області, Високопільський район входив до числа 7 найбільш постраждалих.

   Офіційна статистика загиблих від голоду не відображає реальної картини людських втрат. Але без конкретних документів (похоронні списки, демографічні записи) точний підрахунок жертв залишається неможливим. Для радянського режиму це був спосіб зламати не лише опір, а й саму основу колоністської громади, її культуру та ідентичність.

   У період 1929–1941 років, та під час «Великого терору» 1938-1939 років десятки людей було арештовано, розстріляно за звинуваченнями у шпигунстві, антирадянській діяльності чи «націоналізмі», або депортовано до Сибіру та Казахстану.

   21 травня 1936 року Постановою ЦВК СРСР Високопільський район було перейменовано на район імені Фріца Геккерта, як данина пам’яті німецькому комуністу, що помер того ж року. В цей час добробут селища почав зростати. З’явились нові будинки. Діяла лікарня на 50 ліжок. Діти навчалися у двох середніх школах з українською та німецькою мовами викладання. Жителів Високопілля обслуговувала бібліотека з книжковим фондом в 10 тис. примірників, діяла стаціонарна кіноустановка.

   Але замість підтримки національних меншин починається підозра у «підривній діяльності» з боку «іноземних елементів». Тому 26 березня 1939 року Указом президії ВЦ ВРУ національний німецький район імені Фріца Геккерта було ліквідовано, а населені пункти передано до складу Великоолександрівського району Миколаївської області. Причина – «національна неблагонадійність» німецького населення та підозра в «контактах з фашистською Німеччиною».

    Після Другої світової війни продовжувалися репресії проти тих, хто пережив окупацію або повернувся з евакуації. Влада підозрювала їх у співпраці з ворогом, що часто ставало причиною нових арештів і заслань. Такі події залишили глибокий слід у долях сотень високопільських родин.

    Ці події остаточно зруйнували звичний устрій колонії, яка майже століття мирно розвивалась на півдні України.

    17 серпня 1941 року Високопілля було окуповане німецькими військами. Протягом двох з половиною років селище жило під владою нацистського режиму. Окупанти встановили жорсткий порядок, запровадили трудову повинність, вивозили майно, продовольство, худобу, переслідували радянських активістів, євреїв та підозрюваних у співпраці з партизанами. Будь-який спротив придушувався. На території району на початку війни діяли дві підпільні групи, головною діяльністю яких було проведення розвідувальної роботи, збір інформації про німецькі війська, поширення антифашистських листівок, організація диверсій, пошкодження залізничних колій із застосуванням підривних засобів. Але на початку вересня підпільників було зраджено, арештовано та розстріляно.

   Високопілля було звільнене 28 лютого 1944 року військами 2-ї гвардійської армії у складі 4-го Українського фронту. Бої були запеклими, радянські війська проривали укріплену німецьку оборону. Після визволення селище лежало в руїнах: багато будинків знищено, колгоспи розграбовані, частина мешканців — загинула або була евакуйована чи депортована.

   Почалась важка післявоєнна відбудова, боротьба з голодом, сильними повенями, які докучали високопільцям, відновлення сільського господарства, відбудова підприємств та житлових будинків. У колгоспах і радгоспах поступово відновлювали сільськогосподарське виробництво. Було завезено сільгосптехніку, відновлено тваринницькі ферми, організовано хлібозаготівлю.

   У 1950-х роках активно будувалися нові будинки, адміністративні споруди, школи, медпункти, клуби. Високопілля поступово перетворювалося на районний центр із розвиненою мережею освітніх, культурних та господарських закладів. Було відкрито лікарню, розширено шкільну освіту, налагоджено автобусне сполучення з Херсоном та іншими містами області.

   У 1957 році рішенням виконкому Херсонської Ради депутатів трудящих №245 від 29.03.1957 р. три німецькі колонії: Кронау №8, Фірстенталь №5 та Ней-Мангейм №11 були об’єднані в один населений пункт - селище Високопілля.

   Газифікація Високопілля починається у 1980-х роках. Спочатку підключали соціально важливі об'єкти — лікарню (11 листопада 1988 року), школи, адміністративні будівлі, а згодом і житлові будинки. Проведення газу значно покращило умови життя мешканців та сприяло розвитку побутової сфери. Високопільський район став шостим сільським районом із 18 в області, куди прийшов природний газ. Поступово, протягом наступних десятиріч газифіковано й інші населені пункти Високопільського району в колишній його межах.

   Після проголошення незалежності України у 1991 році Високопілля зберегло базову соціальну інфраструктуру, що була сформована ще в радянський час. Попри економічні труднощі 1990-х, більшість ключових установ продовжували працювати - функціонувала Високопільська загальноосвітня школа І–ІІІ ступенів, діяли дитячі садки. Центром медицини була Високопільська центральна районна лікарня, де працювали терапевтичне, хірургічне, пологове та стоматологічне відділення.

    Стара німецька кірха в центрі селища (поч. буд.1895 року) на початку 60-х років ХХ ст. перебудована на районний будинок культури, який був центром проведення свят, концертів, фестивалів. Працювали художні та театральні гуртки. В приміщенні колишньої гімназії працювала дитяча бібліотека, музей, станція юних техніків, райметод кабінет. Діяли музична школа, кінотеатр, бібліотека для дорослих. Проводились районні конкурси, дні селища, зустрічі з ветеранами, тематичні вечори.

   Після 1991 року Високопілля залишалося адміністративним центром району. З переходом до ринкової економіки розпочався розпад колгоспів, виникли фермерські господарства. Продовжували працювати школа, лікарня, будинок культури, районна адміністрація.

   У 2001 році було відбудовано та реконструйовано гімназію, яка вже понад століття є окрасою і візитівкою нашого селища і громади.

   Продовжувалась робота ЖЕКу, відновлювались водогони, частково — вуличне освітлення. У 2010-х роках розпочато ремонт доріг, благоустрій парків, встановлення дитячих майданчиків. Оновлено транспортне сполучення: працювали автобуси до Херсона, Берислава, Кривого Рогу.

   У рамках децентралізації в Україні у 2020 році Високопільський район ліквідовано. Його територія та всі адміністративні функції було включено до складу Бериславського району, а також створено Високопільську та Кочубеївську територіальні громади.