Між початком повномасштабного вторгнення 24 лютого 2022 року та окупацією Високопільської громади у березні, минуло приблизно 15 днів. Цей період став для жителів Високопільщини часом тривожної невизначеності та страху.
"Перше, що кидалося в очі - незвично активний рух машин, черги на заправках, біля банкоматів та в магазинах" - згадує жителька Високопілля.
У домівках більш передбачливих та далекоглядних жителів з’являлися відчутні запаси продуктів тривалого зберігання, води, ліків, свічок і ліхтарів. Підвали та погреби розчищали й пристосовували під укриття, укріплювали вікна. Родини домовлялися про план дій на випадок обстрілів або раптової евакуації: готували «тривожні валізи» з документами, теплим одягом, найнеобхіднішими речами. Сусіди об’єднувалися, підтримували літніх людей, ділилися інформацією та ресурсами.
26 лютого на європейському сайті Open Petition було створено петицію з проханням до НАТО щодо закриття повітряного простору над Україною. У тексті йшлося: "Ми, люди по всьому світу, просимо країни-члени НАТО закрити повітряний простір над Україною і ввести в Україну миротворчі війська НАТО, надати військову допомогу Києву та підтримати український народ, як це було зроблено, наприклад, в Ізраїлі". Станом на ранок 4 березня петиція зібрала 1 091 002 голосів (109% від цілі). Також по всій країні проходили мітинги та громадські акції зі збором підписів під зверненнями до міжнародної спільноти. До цієї загальнонаціональної ініціативи долучилася й Високопільська громада — у перших числах березня мешканці вийшли на мітинг для збору підписів, демонструючи єдність і прагнення захистити мирне населення від повітряних атак. Але, в результаті, петицію не було задоволено, це оцінювалось би як втягнення НАТО у війну з росією.
З перших днів повномасштабного вторгнення у Високопіллі було організовано громадську територіальну оборону. Добровольці об’єднувались у бригади, які слідкували за порядком, проводили нічні чергування. Також було розгорнуто два блокпости на в’їздах до Високопілля по вулиці Визволителів.
Водночас у повсякденному житті відчувалася тривога й напружене очікування. Люди прислухалися до новин, намагалися жити звичним життям. Чимало рідних та близьких наших односельців з Херсону та інших великих міст їхали на Високопільщину, розмірковуючи, що для ворога навряд чи становитиме стратегічну цінність маленька громада серед степів, з відсутньою промисловістю, великими транспортними вузлами чи військовими об’єктами. Здавалося, що наші поля та невеликі села не привернуть уваги окупантів, і саме тут можна буде перечекати найтяжчі часи...