ПОЧАТОК ОКУПАЦІЇ
Є свідчення очевидців, що російські дрг перебували на території громади приблизно за тиждень до фактичного вторгнення. Окупанти наступали з Ольжино та Князівки. Офіційно днем окупації вважається 13 березня 2022 року, але за даними очевидців вже 12-го ввечері ворог був на "посьолку" (вулиця Миру). 13 березня відбувся перший масований обстріл селища з РСЗВ "Град". В результаті один житель отримав травми несумісні з життям. З того часу ворог зосереджував у Високопіллі чималу кількість техніки й особового складу. Відразу було заглушено мобільний зв'язок. Через обстріли пошкоджено лінії електропередач. Як наслідок - не стало і водопостачання. 25 березня пошкоджено лінії газопроводу, розподільники - зникло газопостачання. Березень 2022 року видався дуже холодним, що значно обтяжило й так важке становище високопільців в окупації. Люди залишились без тепла, світла та води.
За Високопілля окупанти тримались. Для росіян це був певний плацдарм, з якого вони обстрілювали Зеленодольськ, Сергіївку, Кошове, Велику Костромку. А також він дозволяв російським військам тримати під вогневим контролем Криворізьку ТЕС.
Для мешканців почався період, який важко назвати інакше, ніж моральний терор. Це була не лише війна на полі бою — це була спроба зламати людей зсередини.
«Ми прокидалися щоранку не від будильника, а від страху. Ніхто не знав, чиї двері виб’ють цього разу», — пригадує одна з місцевих жительок.
Окупанти проводили обшуки у будинках, перевіряли та забирали телефони, нишпорили по дворах і підвалах, шукаючи родини військових, учасників АТО. Навіть українські патріотичні книги в домашніх бібліотеках високопільців були причиною терору, допиту чи катувань. Забирали будь-який знайдений алкоголь, коштовності, речі, які їм подобались. Людей допитували під прицілом автоматів, знущалися задля розваги, змушували ставати на коліна та підкорятися. Зникнення сусідів або родичів, щоденний терор ставали трагічною буденністю. Після деокупації стало відомо про зникнення багатьох жителів Високопілля.
Ворог базувався на території лікарні. Щодня обстрілювали селище з мінометів, які стояли в парку. У чотириповерховій будівлі місцевої адміністрації окупанти розташували свою адміністрацію, комендатуру, командні пункти деяких підрозділів, і навіть катівню у підвалах. Фізичне насильство — лише вершина цього жаху. Найбільше виснажував постійний психологічний тиск. Звичайне життя розсипалося: боялися довіряти навіть знайомим, страх змушував кожного мовчати й уникати зайвих слів.
Попри страх і постійні обстріли люди у Високопільській громаді не полишали думки вирватися з окупації. Родини шукали будь-які можливості для порятунку: виходили малими групами, пробиралися полями й лісосмугами, ризикуючи життям. Зрештою, українська влада разом із міжнародними гуманітарними організаціями домоглася домовленості про організований «зелений коридор» — 21 квітня 2022 року у Високопілля мало прибути близько десятка автобусів, які планували вивезти мирних жителів у безпечний Кривий Ріг. Жителі з самого ранку почали гуртуватися біля будівля адміністрації, передчуваючи довгоочікуваний порятунок. Та в останню мить, коли автобуси були вже на під’їзді, росіяни зірвали домовленість - транспорт не пропустили.
23 квітня, в переддень Великодня, окупаційна влада дозволила масовий піший вихід жителів до Зеленодольська. Люди негайно скористалися такою нагодою. Від будинку до будинку сусіди передавали один одному інформацію. Вже зрання по вулицям селища можна було бачити невеликі групки людей, які рухались у напрямку залізничного переїзду, де стояв ворожий блокпост. Саме він відділяв окуповану територію від підконтрольної Україні. Рятувалися на велосипедах, пішки... на інвалідних візках чи підручних возиках тягнули тих рідних, які були не спроможні йти самостійно. Того дня з окупаційного пекла вдалося вирватись близько шести сотням людей. Останні колони вже йшли під ворожим обстрілом. Першими на підконтрольній території високопільців зустріли українські військові. Багато хто з наших жителів плакав, дякував і обіймав Захисників, в один голос повторюючи, які вони всі гарні, статні та хоробрі. У Зеленодольську людей прийняли волонтери, пригостивши гарячим чаєм та найсмачнішою в житті паскою. І розійшлись високопільці по різним куточкам України та закордоння. Деякі, щоб повернутись вже на звільнену Високопільщину, а деякі - щоб змінити життя назавжди.
Після масштабного виходу 23 квітня мешканці Високопілля продовжували залишати тимчасово окуповану територію. У подальшому також відбувалися групові піші виходи до Зеленодольська.
Життя тих, хто лишився під окупацією стало суворим випробуванням для кожного. Без звичних свобод і під постійною загрозою люди зберігали гідність. Вони ділилися останнім, доглядали за старенькими, підтримували сусідів, хтось розносив воду, їжу та ліки.
Через щоденні обстріли жителі зазнавали поранень. Не отримавши своєчасної медичної допомоги дехто з них загинув. Тяжкою звісткою для усіх стала інформація про розстріл окупантами подружжя Ланевичів, Сергія та Світлани. Ховати загиблих на кладовищі заборонялось через те, що там окупанти облаштували свої позиції. Люди самотужки організовувались, щоб з шаною провести в останню путь односельчан.
Ховали також на подвір’ях, у парках, на старому кладовищі по провулку Торліна (ст. наз. Чкалова). Серед загиблих - Володимир Малюжонок, Ольга Ковбель, Сергій Пигида, Віктор Курбат та інші.
У 20-х числах липня 2022 року відбулась чергова спроба звільнити Високопілля. ЗМІ розносили інформацію про напівоточення окупантів у селищі. Українські підрозділи вже були на території населеного пункту та проводили зачистку вулиць. Боєць 1 роти 212 батальйону, Андрій, який також приймав участь у цих боях, згадує: "До наступу готувалися. Мав відбутися серйозний штурм з різних сторін із залученням різних батальйонів і бригад. Ми йшли вулиця за вулицею, але було таке відчуття, що росіяни нас спеціально заводили глибше у селище, щоб потім атакувати. Планувалось, що там буде наша техніка, що дрони будуть коригувати нашу артилерію. Але виявилось, що росіяни чекали на нас". Близько 6 годин протримались українські підрозділи, після цього вимушені були відступити до найближчої лісосмуги. Але і там вони піддавались ворожим обстрілам з артилерії та авіації. Декілька чоловік потрапили в полон, близько десяти загинули, близько 40 отримали поранення.
За пів року окупації ворог завдав селищу болючу криваву рану, знищуючи будівлі та інфраструктуру, катуючи і вбиваючи місцевих мешканців. Але страх не зламав людей — навпаки, згуртував. У спільній турботі й взаємній підтримці народжувалася сила, що давала змогу вистояти й дочекатися визволення.
На початку вересня 2022 року Збройні Сили України провели низку вдалих дій на південному напрямку, і росіянам, щоб не потрапити в повне оточення, довелось терміново виходити з Високопілля. Окупанти кидали озброєння та техніку, награбоване у місцевих жителів майно, і намагались якнайшвидше залишити селище. На вулицях залишилось чимало викрадених у тутешніх мешканців автомобілів, обмальованих рашистськими «z-ками» і понівечених їхніми кулями й снарядами.
Ввечері 3 вересня бійці ЗСУ вже були та території селища. Місцеві повідомляли, що наші війська заходили зі сторони тракторної бригади на "П’ятому" та зі сторони "Одинадцятого". В ніч з 3 на 4 вересня проводилася зачистка вулиць. І вже недільного ранку 4 вересня 2022 року на даху лікарні замайорів український прапор. Ця дата закарбується в серцях високопільців та історії нашого селища назавжди.
Високопілля стало стратегічно важливим плацдармом — саме його контроль дозволив суттєво посилити позиції українських військ на південному напрямку.
Зокрема, колишній ватажок терористичної організації "ДНР" Ігор Гіркін (Стрєлков) назвав звільнення українськими силами Високопілля "чутливою тактичною невдачею" для росіян.