«На територію Зарічненського старостинського округу, в Мар’їне, окупанти зайшли зі сторони Іванівки 10 березня, ввечері, - розповідає староста Олександр Тетеря, - Місцеві мешканці зателефонували і сказали, що до нас зайшли війська збройних сил російської федерації. На що ми відповіли, що зберігайте спокій, не виходьте, сидіть вдома. Далі будемо дивитися по ситуації. Після цього ми ще деякий період зідзвонювалися, списувалися з мешканцями, щоб дізнатись інформацію. 13-го березня почались обстріли Високопілля з території Мар'їно. Ми це бачили на власні очі.
Фактично окупація Зарічненського старостату тривала днів 20, до кінця березня. Тобто, 20 днів йшли бойові дії, вони переміщалися, але щоб такої окупації, як в інших селах громади, у нас не було.
Ми бачили, що вони пересувалися між Мар'їним та Благодатним, їздили в сторону Старосілля по нашим польовим дорогам. Це все з Зарічного проглядалося. А от в саме Зарічне окупанти поки не заходили. Попередньо був заїзд однієї БМП, яка одразу ж і виїхала».
«А на наступний день вони вже повномасштабно заїхали колонами в Зарічне, - згадує місцева жителька Олена, - Руслан Михайлюк їх привів. [Зараз в місцях позбавлення волі, засуджений за державну зраду]. Ми побачили, що він з білою стрічкою поїхав велосипедом у сторону Мар'їно, як він казав - до матері у Пригір’я, і зрозуміли, що скоро приведе їх [росіян] до нас. А до цього роздивлявся, розпитував, чи є тут наші війська, чи може хтось допомагає ЗСУ. Декілька днів його не було. А потім зайшли Урали, БТРи. Вони оточили все село».
Після цього, за словами очевидців, Михайлюк повів окупантів конкретно по дворах. Вони шукали родини АТОвців, поліцейських, тих, на кого вказав зрадник, проводили обшуки. В одного фермера розстріляли будинок, а сім’ю взяли в полон. До інших людей заїхали БТРами прямо у двір, зламали ворота. Проводили там детальний обшук. Крім цього опитували всіх жителів, чи є зброя, склади боєприпасів.
«Я бачив, що колони йдуть, і розумів, що в будь-якому випадку до старости заїдуть, - згадує Олександр Валентинович, - Вони мене також забрали в полон. Ввечері відпустили, так як у мене не було ніяких ні фото, ні відео, ні інформації якоїсь. Після цього окупанти періодично заїжджали в Зарічне. Тобто базувалися не в нас, а в Мар'їному. В них там були склади. А до нас заїжджали з рейдами, перевіряли документи у населення. Чіпляли ті ж самі білі пов'язки на ворота. «Гуманітарну допомогу» з пограбованих магазинів Архангельська нам привозили, людям роздавали. А награбоване у нас - вивозили, роздавали там. Фермер Макаренко яблука вирощував, тримав їх у підвалі. Росіяни їх забрали, грузили на БТР і везли в Архангельске.
А десь 29 - 30 березня, коли вже з нашої сторони, з Кочубеївки, Кривого Рогу почали обстрілювати Мар'їне, підірвали їхні склади - вони втекли на територію Архангельська, Старосілля, знищивши за собою мости. Після того росіян у нас вже не було. Ми тоді залишалися в сірій зоні.
І якийсь період ще взагалі нікуди не рухалися. Пізніше вже почали наші люди потроху виїжджати у Кочубеївську громаду, а звідти брати гуманітарну допомогу. Спочатку це були ті, хто раніше вивіз рідних в Кривий Ріг. Своїми машинами степом приїжджали, привозили нам гуманітарку, чи за свої кошти, чи хтось допомагав. І бажаючих вони вивозили до Кривого Рогу».
«Згодом, ми колективно - староста разом з місцевими мешканцями, прийняли рішення, що зможемо прийняти людей з інших сіл, надати гуманітарну допомогу чи вивезти їх на звільнену територію.
Далі вже масово, весь квітень, ми займалися евакуацією, переправляли людей з Архангельська через річку до нас в Зарічне, а звідси передавали до Архангельського гуманітарну допомогу».
Місцеві жителі приймали активну участь в порятунку архангельців. Приймали до себе на нічліг, ділилися їжею.
Переправою через річку займалися Анатолій Майстренко, родина Мелетенків - Валерій та син Іван (на той час – 12 річний хлопчик). Також Левшиці Віктор та Тетяна, двір яких якраз виходив до річки.
По-сусідськи люди пригощали, чим могли, пекли коржики, щоб нагодувати прибулих з Архангельська дітей. Староста турбувався про те, щоб усіх влаштувати по хатах, нагодувати. Олена, місцева жителька, згадує, що однієї ночі у неї розмістилось 12 осіб. Рятувались вночі, до світанку, коли окупантам було важче помітити людей. Адже місцину, яку тамтешні жителі називають Піски, а також всі навколишні території, що прилягали до річки, ворог активно обстрілював, перешкоджаючи евакуації. Переправляли всіх: дітей, жінок… лежачих хворих підвозили до човна на візках. Потім вже на Зарічненській стороні доправляли усіх на тракторну бригаду, де фермер, Безверхній Петро Євгенійович, надав свій трактор з високим причепом, в який садили людей до ста чоловік і вивозили до Кочубеївської громади, і далі в Кривий Ріг.
«Мешканці села Мар'їне практично не постраждали. Але декого з людей допитували. Окупанти сказали мешканцям, щоб ховались у підвали, бо зараз будуть вибухи, - згадує Олександр Тетеря, - І потім вони три доби підривали свої склади. Коли після цього вдалося вийти на зв'язок з жителями Мар’їно, то вже стало відомо, що всі живі, цілі, нікого не зачепило.
Тоді ми вже мали змогу нормально пересуватися, їздили в Кривий Ріг, вивозили своїх близьких, дітей, але поверталися назад, бо займалися евакуацією. Коли вже масово обстріляли Зарічне, у другій половині квітня, то вже стало зрозуміло, що небезпечно далі тут сидіти. Тоді вже всі люди, хто як міг, почали виїжджати. Хто перекладними, хто пішки, хто з військовими».
Але були і люди, які весь час, аж до звільнення громади, залишались в Зарічному. Це 14 чоловік, які ніяк не хотіли виїжджати.
Жителі Архангельська, Зарічного, які вибралися в Кривий Ріг, намагалися хоч якимось чином віддячити односельцям, що залишилися. Одна жінка розповідає такий випадок: «Коли з Архангельська евакуювалася сім’я з дитиною, які давно не бачили навіть хліба, я пригостила дівчинку двома апельсинками та цукерками. І ця дівчинка каже: «Мамо, мамо, апельсинка!» Яка вона була щаслива! Тому, коли ці люди та інші виїхали, на знак подяки за надану їм допомогу передавали, хто що міг: борошно, чай, каву і таке інше. Наші люди всіма можливими способами допомагали військовим: повідомляли координати будинків, де перебували росіяни, (завдяки цьому вдалось знешкодити та взяти в полон окупантів), орієнтували військових у місцевості, підказуючи кращі локації для обстрілів ворожих позицій. Одного разу навіть сумку з патронами принесли».
4 жовтня, разом із жителями всієї Високопільської громади незламні жителі Зарічненського старостинського округу святкують і своє звільнення.