ВОЛОНТЕРСТВО

З початком російсько-української війни у 2014 році жителі Високопільської громади  долучилися до загальноукраїнського волонтерського руху. Уся громада — за участі місцевого самоврядування, підприємців, працівників установ, родин і школярів — об’єдналася задля підтримки українських військових. Долучалися до зборів на потреби Збройних сил України, плели маскувальні сітки, передавали гуманітарну допомогу та підтримували мобілізованих жителів. Завдяки спільним зусиллям військові отримали не лише необхідні речі, а й щиру моральну підтримку. 

У 2017 році у Високопіллі було створено громадську організацію «Товариство воїнів-учасників, ветеранів АТО на сході України смт. Високопілля», яка об’єднала місцевих захисників. Її діяльність була спрямована на взаємопідтримку ветеранів, відстоювання їхніх прав, організацію громадських заходів і співпрацю з іншими об’єднаннями. А також надання матеріальної допомоги та психологічної підтримки.

Після 24 лютого 2022 року масштаби допомоги зросли. Водночас, громада готувалася приймати переселенців із небезпечних регіонів. 

Жінка, що з перших днів координувала гуманітарну допомогу, розповідає : "Я та ще двоє жінок на добровільних засадах, ми організували пункт прийому та підтримки для біженців. І не тільки біженців. Наші місцеві звозили продукти харчування, одяг. Тоді ТЦК швидко організовували мобілізацію. До нас привозили хлопців без шапок, без взуття, без теплого одягу, і ми їм давали різні речі.

У перші дні війни з продуктами харчування було дуже складно. В Іванівці дислокувалося багато наших батальйонів, які готувалися до бою. Ми відвантажували туди продукти першої необхідності. Володимир Заєць забирав їх у нас і доставляв для забезпечення військових підрозділів.

Потім приїхали дві сім'ї: чоловік, жінка, двоє дітей та їхні батьки. І вони поселилися в готелі на другому поверсі в двох номерах. Перед цим родина переїхала до Великої Олександрівки, де за готельний номер доводилося платити дві тисячі гривень на добу. Прожили там чотири дні, але фінансово це було складно. Почувши, що в нас працює пункт прийому, приїхали та звернулися по допомогу. Ми їх прийняли.

У приміщенні не було ремонту, зате були столи, стільці та холодильник. Я надала газовий балон і плиту — тож вони мали змогу готувати їжу.  Люди залишалися тут до моменту, поки в селище не зайшли російські військові.

Згодом їх переселили до Василя Кривенка, де вони певний час мешкали в підвалі. Після цього я ще кілька разів бачила цю родину в селищі, але згодом вони все ж виїхали, ймовірно, власним автомобілем — у них було два".